Палій (справжнє прізвище Гурко) Семен Пилипович (р. н. невід.— 1710) — білоцерк. і фаст. полковник (1685—1704, 1709—10). Народився за деякими даними в 40-х рр. 17 ст. у містечку Борзні (нині Черніг. обл.) у родині козака. Освіту здобув у Киево-Могилян. колегії. У 70-х перебував на Запорозькій Січі. У 1684 р. отримав від пол. короля спец. «лист» з дозволом сформувати козацький полк з місцевого та новоприбулого населення (на землях, спустошених шляхтою та тур.-тат. нападниками) з центром у Фастові. Незабаром у Фастові була збудована фортеця, і Палій на підпорядкованій йому території встановив козацьке самоврядування. Усі його спроби силоміць ліквідувати (кінець 1680-х, 1691, 1693, 1700) владу Речі Посполитої провалилися. З кінця 1680-х рр. Палій разом із соратниками А. Абазиним, 3. Іскрою, С. Самусем — керівниками нац.-визв. руху — неодноразово закликав гетьмана І. Мазепу та царський уряд возз’єднати Правобережну й Лівобережну Україну, проте ті, будучи зв’язаними з Польщею «Вічним миром», здійснити це не наважувалися. У 1690-х рр. козацькі загони, очолені П., вчинили ряд походів проти турків і татар на Кизикермен, Тягиню, Очаків, Буджак та ін. У 1702 р. під керівництвом П. вибухнуло народне повстання, яке охопило Київщину, Брацлавщину, Поділля та Волинь. Лише у 1704 р. гетьманським військам вдалося придушити цей рух. П., не без інтриг І. Мазепи, було заарештовано й відправлено за царським рішенням в заслання у Тобольськ. У 1709 р. у зв’язку з бойовими діями проти шведів його повернули на Правобережжя і дозволили очолити Білоцерк. полк. Брав участь у Полт. битві 1709 р. У січні 1710 р. Палій помер.
Джерела
та література: