Василь Симоненко (1935–1963) – український
поет-шістдесятник і журналіст – пішов із життя у неповних 28 років. Лише одна
книжка була видана за життя поета. Але вже тоді набули великої популярності
самовидавні поезії Симоненка, що поклали початок українському рухові опору
1960–1970-х pоків. Провідною темою його творчості є любов до Украïни, ïï
безталанного народу (i в цьому пряме продовження шевченкiвських традицiй).
Тільки в незалежній Україні вiршi поета були надруковані у повному обсязі та
без цензурних втручань. У 1995 році Василю Симоненку посмертно присуджено
Державну премію України імені Т. Шевченка.
До цієї книжки включено поезії, які були надруковані у
збірках, що вийшли за життя («Тиша і грім») та після смерті поета: вірші,
поеми, сонети, балади, казки, байки, а також окремі новели. Усі вони пережили
випробування часом і є актуальними й сьогодні.