Ой у лузі червона калина. УСС.


Ой у лузі червона калина

Слова С. Чарнецького

Музика народна

Ой у лузі червона калина похилилася.

Чогось наша славна Україна зажурилася.

А ми тую червону калину підіймемо,

А ми нашу славну Україну, гей, гей, розвеселимо!

 

Марширують наші добровольці у кривавий тан

Визволяти наших українців з ворожих кайдан.

А ми наших братів-українців визволимо,

А ми нашу славну Україну, гей, гей, розвеселимо!

 

Гей, у полі ярої пшенички золотистий лай.

Розпочали стрільці українські з ворогами тан.

А ми тую ярую пшеничку ізберемо,

А ми нашу славну Україну, гей, гей, розвеселимо!

 

Як повіє буйнесенький вітер з широких степів,

То прославить по всій Україні січових стрільців.

А ми тую стрілецькую славу збережемо,

А ми нашу славну Україну, гей, гей, розвеселимо!

 

Видання Центру пам’яткознавства Національної академії наук України.

Науково-популярне видання «Український історичний календар-95». Додаток до журналу «Київська старовина». К.: 1994, - 224 с.

Перший український журнал

Журнал «Основа» почав виходити 1861 року в Петербурзі. Серед його авторів були найвідоміші українські письменники та вчені — Тарас Шевченко, Панько Куліш, Марко Вовчок, Степан Руданський, Леонід Глібов, Микола Костомаров. У часописі друкувалися літературні твори, історичні розвідки, статті з питань етнографії, фольклору, нариси про життя села, розповіді про українську культуру, мистецтво, освіту тощо. Більшість матеріалів були написані українською мовою. Часопис відстоював ідею навчання рідною мовою, закликав видавати якомога більше книжок, доступних селянам та іншим бідним верствам населення України.

Проте проіснувала «Основа» недовго. Брак коштів змусив редактора Василя Білозерського в 1862 році припинити видання українського літературного та науково-політичного часопису. Спроба відродити журнал у 1863 році не увінчалась успіхом, бо саме тоді міністр внутрішніх справ Росії Валуев видав таємний циркуляр про заборону друкувати наукові праці та книги українською мовою. Отже, про український часопис з політичним чи науковим спрямуванням не могло бути й мови. Тільки через двадцять років з’являється друком видання, яке охоплювало проблеми української історії та культури. Це був журнал «Киевская старина». Він виходив у 1882—1906 рр.

Видання Центру пам’яткознавства Національної академії наук України.

Науково-популярне видання «Український історичний календар-95». Додаток до журналу «Київська старовина». К.: 1994, - 224 с.

Сієм-вієм, посіваєм

 Сієм-вієм, посіваєм

Сієм-вієм, посіваєм,

З Новим роком вас вітаєм!

Щастя, радості, здоров"я

Всім вам бажаєм.

Сійся-родися, житечко, пшениця!

Щоб на Новий рік,

Вродило краще, ніж торік.

Щоб діти були здорові,

Їсти кашу всі готові,

Щоб вам була з них потіха,

А нам – грошей з півміха!

Сієм-вієм, посіваєм,

З Новим роком вас вітаєм!

Коляд, коляд, колядниця

 

Коляд, коляд, колядниця

Коляд, коляд, колядниця,

Добра з медом паляниця,

А без меду не така,

Дайте, тітко, пирога.

Як не дасте пирога,

Візьму бика за рога,

Поведу на торжок,

Куплю собі пиріжок.

Щедрик-ведрик

 Щедрик-ведрик

Щедрик ведрик, дайте вареник,

Грудочку кашки, кільце ковбаски,

Ще того мало – дайте ще сала;

Ще того трішки – дайте лепішки;

Або дайте ковбасу, я додому понесу,

А як дасте кишку, то з'їм в затишку!

Винесіть книш, бо впустю в хату миш.

Винесіть ковбасу, бо всю хату рознесу!

Щедрики-бедрики, дайте вареники,

Мати казала, щоб дали сала,

А батько сварився, щоб не забарився,

Бо короткі свитки, то померзнуть литки

Щедрик-ведрик, дай вареник,

Щедрик-ведрик, сивий веприк.

Із колосочка – жита мисочка,

Із сніпочка – ціла бочка.

Мені – млинець,

Грудочка кашки, пару яєць. 

Щедрик, щедрик, щедрівочка

 Щедрик, щедрик, щедрівочка

Щедрик, щедрик, щедрівочка,

Прилетіла ластівочка,

Стала собі щебетати,

Господаря викликати:

- Вийди, вийди, господарю,

Подивися на кошару,

Там овечки покотились,

А ягнички народились.

В тебе товар весь хороший,

Будеш мати мірку грошей.

Хоч не гроші, то полова,

В тебе жінка чорноброва.

Щедрик, щедрик, щедрівочка,

Прилетіла ластівочка.