Іван Самійлович Самойлович (р. н. невід. — 1690). Виходець із сім’ї
священика м-ка Ходоркова (тепер на Житомирщині). Гетьман України
(1672—1687). Навчався у Києво-Могилянській колегії. У 60-ті рр. XVII ст. почав
службу в козацькому війську сотенним писарем, згодом був сотником Красноколядинської
сотні. У 1668— 1669 рр. - полковник Чернігівського полку. Генеральний суддя
(1669—1672). На раді в Козачій Діброві обрано гетьманом Лівобережної України.
Основна мета його політики —об’єднання Правобережної України з Лівобережною у
складі Російської держави. У зв’язку з цим вів активну боротьбу з гетьманом
Правобережної України П. Дорошенком, який спирався на Туреччину.
Очолював походи проти татар і турок у 1677, 1678, 1687 рр. На старшинській раді
у Переяславі (1674) проголошений гетьманом Правобережної України.
За гетьманування Самойловича значною мірою відроджується господарство на
Лівобережній Україні, відновлюється торгівля з Західною Європою, Москвою,
Доном, Кавказом. Відроджується культурне життя, що занепало в умовах Руїни,
будуються церкви, монастирі тощо. Однак саме за Самойловича завершується приєднання
української церкви до Московського патріархату.
Відзначався користолюбством і самовладністю. Самойлович першим сформував
свій погляд на владу гетьмана як монархічну. Все це викликало проти нього
опозицію старшинської верхівки на чолі з І. Мазепою. Нею був
звинувачений у зрадницьких стосунках з Кримом. 1687 р. на Коломацькій раді за
наказом Москви був позбавлений гетьманства, арештований і засланий до Сибіру, в
Тобольськ, де незабаром і помер.
Джерела та література:
Замлинський В. Гетьмани
України. Вид-во ДЗ «ЛНУ імені Тараса Шевченка», 2008. – 288 с.