Євген Коновалець

        Євген Коновалець (1891-1938) — полковник Армії УНР, керівник УВО та ОУН.

    Народився у сім'ї вчителя на Львівщині. Студентом Львівського університету вступив до УНДП. З початком Першої світової війни мобілізований до австрійської армії, влітку 1915 р. потрапив у полон. У таборі для військовополонених вів просвітницько-пропагандистську роботу серед українців. Восени 1917 р. взяв участь у формуванні Галицько-Буковинського куреня січових стрільців, а з січня 1918 р. став його командиром, брав участь у воєнних діях Директорії проти більшовиків і денікінців.

   Після поразки боротьби України за незалежність створив Українську військову організацію, на базі якої згодом виросла Організація українських націоналістів. Докладав зусиль до вирішення українського питання на рівні Ліги Націй, установлював тісні контакти з емігрантськими товариствами.

    Радянські спецслужби неодноразово намагалися «прибрати» провідника ОУН. 1938 р. черговий замах виявився вдалим. Євген Коновалець загинув у Роттердамі від вибухівки, замаскованої у коробці цукерок з українським орнаментом.

2021 – НБУ ввів в обіг монету «Євген Коновалець».

Джерела та література:

1. Історія України. Пам'ятки архітектури та образотворчого мистецтва, обов ’язкові для розпізнавання, персоналії, основні дати та події. Тестові завдання у форматі ЗНО / Земерова Т. -  Тернопіль : Підручники і посібники, 2022. – 144 с.

Дмитро Донцов

        Дмитро Донцов (1883-1973) — український публіцист, політичний діяч, засновник теорії інтегрального націоналізму.

        Народився в Мелітополі. Юрист за освітою, у 21 рік став членом УСДРП. Донцова двічі заарештовували; після звільнення виїхав до Австро-Угорщини. 1914 р. став першим головою Союзу Визволення України. 1919-1921 рр. провів у Швейцарії на посаді шефа пресового бюро при посольстві УНР, а після повернення до Львова редагував кілька журналів, переклав українською мовою «Майн кампф» Гітлера. 1926 р. написав свою програмну роботу — «Націоналізм», де виклав положення інтегрального націоналізму. Його ідеї мали великий вплив на молодь у передвоєнний час, значною мірою стали ідеологічним обґрунтуванням діяльності Організації українських націоналістів (ОУН). 1939 р. емігрував; з 1947 р. і до кінця життя мешкав у Монреалі (Канада), де викладав українську літературу в університеті.

Джерела та література:

1. Історія України. Пам'ятки архітектури та образотворчого мистецтва, обов ’язкові для розпізнавання, персоналії, основні дати та події. Тестові завдання у форматі ЗНО / Земерова Т. -  Тернопіль : Підручники і посібники, 2022. – 144 с.

Олександр Довженко

        Олександр Довженко (1894-1956) — видатний український письменник і кінорежисер.

           Народився в селянській родині на Чернігівщині. Служив у Червоній армії, на початку 1920-х працював у консульствах Варшави і Берліну. Після повернення став співзасновником ВАПЛІТЕ, працював ілюстратором і карикатуристом. Але на 33-му році життя приїхав до Одеси, де почав працювати режисером на кіностудії. Мрією Довженка було національне кіно, наближення його естетики до народного мистецтва. Кінострічка «Земля» (1930) визнана однією з десяти кращих усіх часів і народів. Проте за фільми «Звенигора» і «Земля» Довженка таврували як українського буржуазного націоналіста. У 1941 р. митець пішов на фронт добровольцем, працював у газетах, написав серію оповідань, створив хронікальні фільми «Визволення» (1941), «Битва за нашу рідну Україну» (1943) та «Перемога на Правобережжі» (1945). Кіноповість «Україна в огні» (1943) було засуджено як націоналістичну. Після війни займався здебільшого педагогічною та викладацькою роботою в Інституті кінематографії, писав сценарії і кіноповісті.

2004 – НБУ ввів в обіг монету «Олександр Довженко».

Джерела та література:

1. Історія України. Пам'ятки архітектури та образотворчого мистецтва, обов ’язкові для розпізнавання, персоналії, основні дати та події. Тестові завдання у форматі ЗНО / Земерова Т. -  Тернопіль : Підручники і посібники, 2022. – 144 с.

Нестор Махно

        Нестор Махно (1888-1934) — український повстанський отаман, один із лідерів анархістського руху в Україні.

    З кінця 1917 р. формував загони самооборони на Катеринославщині, які згодом стануть Революційною повстанською армією України. Заперечував тактику позиційної війни на захоплення та утримання територій, впровадивши маневрену війну. Центром махновського руху стало Гуляйполе неподалік сучасного Запоріжжя. Отаман виступав проти Центральної Ради, а влітку 1918 р. повів боротьбу проти гетьманату. Намагався стати «третьою силою» поряд з Директорією і більшовиками. У 1919 р. відкрито виступив проти радянської влади. Під час наступу військ П. Врангеля у вересні - жовтні 1920 р. знову пішов на зближення з більшовиками. Після розгрому білогвардійців радянське командування розпочало ліквідацію частин свого союзника. З кінця листопада 1920 р. до серпня 1921 р. вів боротьбу проти більшовицької влади. У серпні 1921 р. перейшов кордон з Румунією. У квітні 1925 р. переїхав до Парижа, де й помер.

2013 – НБУ ввів в обіг монету «Нестор Махно».

Джерела та література:

1. Історія України. Пам'ятки архітектури та образотворчого мистецтва, обов ’язкові для розпізнавання, персоналії, основні дати та події. Тестові завдання у форматі ЗНО / Земерова Т. -  Тернопіль : Підручники і посібники, 2022. – 144 с.

Симон Петлюра

        Симон Петлюра (1879-1926) — член Директорії, Головний отаман військ УНР.

        Народився в Полтаві. Студентом семінарії вступив до РУПу. За надто теплу зустріч композитора М. Лисенка Петлюру з друзями відрахували із семінарії. Під час революції 1905-1907 рр. брав активну участь у діяльності УСДРП. У роки Першої світової війни працював у Земському союзі. 1917 р. став головою Генерального військового комітету та генеральним секретарем у військових справах. Вийшов з уряду через конфлікт із В. Винниченком, який не підтримував утворення української армії. Восени 1918 р. проголосив себе «головнокомандуючим отаманом» і взяв участь в антигетьманському повстанні Директорії. На початку лютого 1919 р., коли Директорія залишила Київ, Петлюра зосередив усю владу в своїх руках. Союз із Польщею в боротьбі за українську незалежність успіху не приніс. 1924 р. з родиною оселився в Парижі, де займався публіцистичною діяльністю. Але 1926 р. отаман УНР був убитий анархістом Шварцбартом, який вважав, що саме Петлюра винний у численних єврейських погромах 1919 р.

2009 – НБУ ввів в обіг монету «Симон Петлюра».

Джерела та література:

1. Історія України. Пам'ятки архітектури та образотворчого мистецтва, обов ’язкові для розпізнавання, персоналії, основні дати та події. Тестові завдання у форматі ЗНО / Земерова Т. -  Тернопіль : Підручники і посібники, 2022. – 144 с.

Кость Левицький

        Кость Левицький (1859-1941) — український громадський і політичний діяч, голова уряду ЗУНР.

     Народився в сім'ї греко-католицького священника в Тисмениці, навчався у Львівському та Віденському університетах. Юридичну практику успішно поєднував із підприємництвом, ставши співзасновником таких кооперативів та кредитних спілок, як «Народна торгівля», «Дністер» тощо. Працював у «Просвіті», формував українську юридичну термінологію. 1899 р. обраний членом президії УНДП, а згодом її головою. 1907 р. став послом австрійського парламенту, а наступного року — Галицького сейму. З початком Першої світової війни очолив Головну українську раду, а в листопаді 1918 р. — уряд ЗУНР — Державний Секретаріат. Після падіння ЗУНР політик головував у дипломатичних місіях держави. У міжвоєнний період входив до УНДО. 1939 р., після вступу Червоної армії до Львова, 80-річного Левицького заарештували і звільнили лише за півтора роки. У червні 1941 р. очолив Раду Сеньйорів Української держави, проголошеної ОУН-Б. Похований на Янівському меморіальному цвинтарі у Львові.

2009 – НБУ ввів в обіг монету «Кость Левицький».

Джерела та література:

1. Історія України. Пам'ятки архітектури та образотворчого мистецтва, обов ’язкові для розпізнавання, персоналії, основні дати та події. Тестові завдання у форматі ЗНО / Земерова Т. -  Тернопіль : Підручники і посібники, 2022. – 144 с.

Евген Петрушевич

        Євген Петрушевич (1863-1940) — український громадсько-політичний діяч, президент і диктатор ЗУНР.

          Народився на Львівщині в сім'ї греко-католицького священника. Після закінчення Львівського університету відкрив адвокатську канцелярію, очолив «Просвіту», заснував повітову ощадну касу, захищав на селення від свавілля влади. 1899 р. вступив до УНДП, від якої неодноразово обирався до австрійського парламенту та Галицького сейму. В роки Першої світової війни очолив Українську парламентську репрезентацію, був головою галицької делегації на переговорах у Брест-Литовську 1918 р., де домігся включення до мирної угоди УНР та Четверного союзу пункту про автономію Галичини. Із проголошенням ЗУНР став її президентом.

        У червні 1919 р. УНРада надала Петрушевичу диктаторські повноваження. Після втрати надії на відновлення ЗУНР емігрував. Коли у вересні 1939 р. Німеччина напала на Польщу, надіслав уряду Гітлера лист протесту. Помер у Берліні; перепохований 2002 р. у Львові на Личаківському цвинтарі.

2008 – НБУ ввів в обіг монету «Євген Петрушевич».

Джерела та література:

1. Історія України. Пам'ятки архітектури та образотворчого мистецтва, обов ’язкові для розпізнавання, персоналії, основні дати та події. Тестові завдання у форматі ЗНО / Земерова Т. -  Тернопіль : Підручники і посібники, 2022. – 144 с.