Любомир Гузар

           Любомир Гузар (1933-2017) — патріарх-предстоятель УГКЦ (2001-2011).

        Народився у Львові, у роки війни сім'я виїхала до Австрії, далі до США, де здобув богословську освіту. У Римі став доктором богослов'я, співпрацював з Йосипом Сліпим, був висвячений на єпископа. 1993 р. повернувся до України, де сприяв розбудові УГКЦ. 2001 р. обраний Архієпископом Львівським та Главою Української греко-католицької церкви, а 2005 р. переніс резиденцію до Києва. Пішов у відставку за станом здоров'я.

        Один із моральних авторитетів українців у 1990—2010 роках, якому належать слова: «Замало бути добрим — треба чинити добро. Якщо хочете жити у нормальній державі, передати її дітям і внукам — чинімо добро».

2018 – НБУ ввів в обіг монету «Любомир Гузар».

Джерела та література:

1. Історія України. Пам'ятки архітектури та образотворчого мистецтва, обов ’язкові для розпізнавання, персоналії, основні дати та події. Тестові завдання у форматі ЗНО / Земерова Т. -  Тернопіль : Підручники і посібники, 2022. – 144 с.

Леонід Кучма

Леонід Кучма (нар. 1938 р.) — другий Президент України (1994-2004).

Народився на Чернігівщині. Працював генеральним директором ВО «Південний». Був прем'єр-міністром України (1992-1993). Обраний Президентом України 1994 р., вигравши перегони у Л. Кравчука, і 1999 р., коли в другому турі обійшов голову КПУ В. Симоненка.

У 2015-2018 та 2019-2020 рр. входив до Тристоронньої контактної групи щодо врегулювання конфлікту на Донбасі.

Джерела та література:

1. Історія України. Пам'ятки архітектури та образотворчого мистецтва, обов ’язкові для розпізнавання, персоналії, основні дати та події. Тестові завдання у форматі ЗНО / Земерова Т. -  Тернопіль : Підручники і посібники, 2022. – 144 с.

Петро Порошенко

        Петро Порошенко (нар. 1965 р.) — п'ятий Президент України (2014-2019).

    Народився на Одещині. Закінчив Київський університет за спеціальністю «міжнародні економічні відносини». На початку 1990-х років зайнявся підприємництвом. 1998 р. став народним депутатом; працював Секретарем Ради безпеки й оборони України, головою Ради Нацбанку, міністром закордонних справ, міністром економічного розвитку й торгівлі. Власник групи «Roshen», «5-го каналу» ТБ та деяких інших підприємств.

     У 2014 р. обраний Президентом України в першому турі. Роки його президентства припали на початок російської агресії проти України. Нині — народний депутат України, голова партії «Європейська Солідарність».

Джерела та література:

1. Історія України. Пам'ятки архітектури та образотворчого мистецтва, обов ’язкові для розпізнавання, персоналії, основні дати та події. Тестові завдання у форматі ЗНО / Земерова Т. -Тернопіль : Підручники і посібники, 2022. – 144 с.

Віктор Ющенко

           Віктор Ющенко (нар. 1954 р.) — третій Президент України (2005-2010).

      Народився на Сумщині. Здобув економічну освіту. Був головою Нацбанку України (1993-1999), прем'єр-міністром України (1999-2001). 2002 р. його передвиборчий блок «Наша Україна» сформував найбільшу фракцію у Верховній Раді. Переміг у президентських виборах внаслідок Помаранчевої революції.

Джерела та література:

1. Історія України. Пам'ятки архітектури та образотворчого мистецтва, обов ’язкові для розпізнавання, персоналії, основні дати та події. Тестові завдання у форматі ЗНО / Земерова Т. -  Тернопіль : Підручники і посібники, 2022. – 144 с.

Леонід Кравчук

        Леонід Кравчук (нар. 1934 р.) — Президент України в 1991-1994 рр.

     Народився на Волині, закінчив Київський університет, перейшов на партійну роботу. У 1988-1990 рр. працював завідувачем ідеологічного відділу, секретарем ЦК КПУ. У березні 1990 р. обраний депутатом Верховної Ради України, а згодом — її головою. Вийшов зі складу КПРС після провалу спроби державного перевороту в серпні 1991 р. 1 грудня 1991 р. обраний Президентом України на перших прямих президентських виборах, набравши 61,6 % голосів. На дострокових президентських виборах 1994 р. поступився Л. Кучмі, але був обраний депутатом Верховної Ради. У 1998 і 2002 роках знову обраний депутатом Верховної Ради України. 2020 р. став головою української делегації в Тристоронній контактній групі з врегулювання російсько-українського конфлікту на Донбасі.

Джерела та література:

1. Історія України. Пам'ятки архітектури та образотворчого мистецтва, обов ’язкові для розпізнавання, персоналії, основні дати та події. Тестові завдання у форматі ЗНО / Земерова Т. -  Тернопіль : Підручники і посібники, 2022. – 144 с.

Іван Миколайчук

          Іван Миколайчук (1941-1987) — український кіноактор і режисер, кінозірка 1960-1970-х років.

        Народився в Чернівецькій області, закінчив кіноакторський факультет Київського інституту театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого. Визнання й популярність принесли ролі молодого Тараса Шевченка у фільмі «Сон» та Івана Палійчука в «Тінях забутих предків», що здобули 39 міжнародних нагород, 28 призів на кінофестивалях у 21 країні й увійшли до Книги рекордів Гіннеса. Написав сценарій фільму Ю. Іллєнка «Білий птах з чорною ознакою» (1971), у картині Б. Івченка «Пропала грамота» стає співрежисером. «Пропала грамота» на екрани не вийшла, бо партійні чиновники дорікнули авторам «замилуванням козацькою старовиною». Миколайчука звинуватили в націоналізмі, відлучили від зйомок; тоді ж був арештований Сергій Параджанов. Лише у 1979 р. Іван Миколайчук зняв свій перший самостійний фільм «Вавілон XX». Останню картину дознімав його друг — після смерті дивовижного актора і режисера.

Джерела та література:

1. Історія України. Пам'ятки архітектури та образотворчого мистецтва, обов ’язкові для розпізнавання, персоналії, основні дати та події. Тестові завдання у форматі ЗНО / Земерова Т. -  Тернопіль : Підручники і посібники, 2022. – 144 с.

Сергій Параджанов

        Сергій Параджанов (1924-1990)—український і вірменський кінорежисер, дисидент.

        Народився у вірменській родині в Тбілісі. З 25 років працював на Київській кіностудії ім. О. Довженка, 1952 р. закінчив режисерський факультет ВДІКу. Завдяки фільму «Тіні забутих предків» (1965), знятому за мотивами творів М. Коцюбинського, ім'я Параджанова стало відомим. Але саме тоді він протестував проти незаконних переслідувань української інтелігенції. 1973 р. режисера засудили за неправдивим звинуваченням у гомосексуалізмі; був звільнений достроково завдяки втручанню міжнародної кінематографічної спільноти. Жити в Україні не мав права, тому повернувся у Тбілісі. Називав себе «вірменином, який народився в Грузії й сидів у російській в'язниці за український націоналізм».

Джерела та література:

1. Історія України. Пам'ятки архітектури та образотворчого мистецтва, обов ’язкові для розпізнавання, персоналії, основні дати та події. Тестові завдання у форматі ЗНО / Земерова Т. -  Тернопіль : Підручники і посібники, 2022. – 144 с.

Олесь Гончар

        Олесь Гончар (1918-1995) — український радянський письменник, перший лауреат Шевченківської премії.

    Народився неподалік Катеринослава. Студентом філфаку Харківського університету пішов добровольцем на фронт. Післявоєнний роман «Прапороносці» отримав Сталінську премію, і кар'єра письменника пішла вгору: став головою правління Спілки письменників УРСР, академіком АН УРСР, депутатом Верховної Ради СРСР, Героєм Соціалістичної праці тощо. Лише критика роману «Собор» (1968) дещо зіпсувала офіційну біографію автора, якого звинуватили в антирадянщині і націоналізмі.

Джерела та література:

1. Історія України. Пам'ятки архітектури та образотворчого мистецтва, обов ’язкові для розпізнавання, персоналії, основні дати та події. Тестові завдання у форматі ЗНО / Земерова Т. -  Тернопіль : Підручники і посібники, 2022. – 144 с.

Петро Григоренко

              Петро Григоренко (1907-1987) — генерал-майор, учасник Другої світової війни, дисидент. 

        1961 р. на партійній конференції заявив про загрозу нового культу особи та нереальність курсу на побудову комунізму, за що звільнений з посади і відправлений на Далекий Схід. Там він із сином організував «Союз боротьби за відродження ленінізму» та поширював антирадянські листівки. Генерала позбавили військового звання, нагород, призначили пенсію у розмірі... 3 крб. Понад рік перебував «на лікуванні» у психіатричній лікарні. Після виписки працював вантажником, 1969 р. знову заарештований — за участь у кампанії захисту прав кримських татар. Протягом 1970-1974 рр. його знову «лікують»; у психлікарні захворів. Дисидент із родиною виїхав до США на запрошення американських правозахисних організацій, де заснував Закордонне представництво Української Гельсінської групи. Помер у Нью-Йорку; 1993 р. йому посмертно повернули звання генерал-майора.

2007 – НБУ ввів в обіг монету «Петро Григоренко».

Джерела та література:

1. Історія України. Пам'ятки архітектури та образотворчого мистецтва, обов ’язкові для розпізнавання, персоналії, основні дати та події. Тестові завдання у форматі ЗНО / Земерова Т. -  Тернопіль : Підручники і посібники, 2022. – 144 с.

В'ячеслав Чорновіл

          В'ячеслав Чорновіл (1937-1999) — український публіцист, дисидент, політик.

    Народився в учительській родині. Закінчив факультет журналістики Київського університету, працював на телебаченні, писав критичні статті. 1965 р. разом з І. Дзюбою та В. Стусом виступив із протестом на прем'єрі фільму «Тіні забутих предків» С. Параджанова, за що втратив роботу. За два роки ув'язнений за самвидавничу діяльність — зокрема, за збірку «Лихо з розуму», присвячену українським політичним в'язням і видану за кордоном. Після звільнення розпочав випуск підпільного журналу «Український вісник», де друкувалися твори В. Симоненка, В. Стуса, Є. Сверстюка та ін. 1972 р. отримав новий термін ув'язнення. 1978 р. прийнятий до міжнародного ПЕН-клубу. Після звільнення вступив до Української Гельсінської групи — і знову арешт. До України повернувся 1985 р. і відновив видання «Українського вісника», взяв участь у створенні Української Гельсінської спілки. 1989 р. вступив до Народного руху України (1992 р. — очолив його), рік потому — депутатом Верховної Ради та головою Львівської облради. 1991 р. посів друге місце на виборах Президента України. Загинув в автокатастрофі під Борисполем. Герой України.

2003 – НБУ ввів в обіг монету «Вячеслав Чорновіл».

Джерела та література:

1. Історія України. Пам'ятки архітектури та образотворчого мистецтва, обов ’язкові для розпізнавання, персоналії, основні дати та події. Тестові завдання у форматі ЗНО / Земерова Т. -  Тернопіль : Підручники і посібники, 2022. – 144 с.

Іван Дзюба

        Іван Дзюба (нар. 1931 р.) — письменник, громадський і політичний діяч. 

    Народився на Донеччині. Після закінчення аспірантури Інституту літератури АН УРСР працював у видавництві «Дніпро», журналі «Вітчизна» тощо. 1965 р. у самвидаві поширив працю «Інтернаціоналізм чи русифікація?», де проаналізував методи зросійщення в СРСР під гаслами інтернаціоналізму. Того ж року взяв участь в акції протесту проти арештів дисидентів на прем'єрі фільму С. Параджанова «Тіні забутих предків» — разом з В. Стусом і В. Чорноволом. 1972 р. був арештований і засуджений до п'яти років ув'язнення за «антирадянську діяльність» — щоправда, відсидів лише півтора роки. До фахової роботи йому не дали повернутися, тож працював на авіазаводі. За часів перебудови став одним із співзасновників Народного руху України. На початку 1990-х років був міністром культури України. Герой України.

Джерела та література:

1. Історія України. Пам'ятки архітектури та образотворчого мистецтва, обов ’язкові для розпізнавання, персоналії, основні дати та події. Тестові завдання у форматі ЗНО / Земерова Т. -  Тернопіль : Підручники і посібники, 2022. – 144 с.

Василь Стус

              Василь Стус (1938-1985) — український поет, літературознавець, правозахисник.

            Народився в селянській родині на Вінниччині. Закінчив історико-літературний факультет педагогічного інституту міста Сталіно (Донецьк). Працював у школі, газеті, видав кілька збірок. За участь в акції під час прем'єри фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків» відрахований з аспірантури, втратив роботу. Приєднався до правозахисного руху, 1972 р. засуджений вперше; у засланні відмовився від радянського громадянства. 1979 р. приєднався до Української Гельсінської групи, наступного року знову засуджений як небезпечний рецидивіст. Його поетичні збірки виходили за кордоном, а в СРСР були заборонені; більшість віршів, написаних в ув'язненні, знищено. 1985 р. німецький письменник Г. Белль висунув Василя Стуса на здобуття Нобелівської премії з літератури, лауреатом якої він так і не став. Помер у карцері. Посмертно став лауреатом Шевченківської премії та Героєм України.

2008 – НБУ ввів в обіг монету «Василь Стус».

Джерела та література:

1. Історія України. Пам'ятки архітектури та образотворчого мистецтва, обов ’язкові для розпізнавання, персоналії, основні дати та події. Тестові завдання у форматі ЗНО / Земерова Т. -  Тернопіль : Підручники і посібники, 2022. – 144 с.

Василь Симоненко

        Василь Симоненко (1935-1963) — український поет-шістдесятник.

    Народився на Полтавщині, закінчив факультет журналістики Київського університету імені Т. Шевченка. Працював у газетах «Черкаська правда», «Молодь Черкащини», писав вірші. За життя поета вийшла єдина збірка його творів — «Тиша і грім». 1962 р. разом з Аллою Горською і Лесем Танюком виявив поховання жертв сталінських репресій у Биківні, про що заявив до міськради. Невдовзі був жорстоко побитий працівниками міліції залізничної станції м. Сміла, як припускають, не випадково. Наступного року помер у лікарні, за офіційною версією — від раку.

2008 – НБУ ввів в обіг монету «Василь Симоненко».

Василь Симоненко. Любіть Україну (збірка)

Джерела та література:

1. Історія України. Пам'ятки архітектури та образотворчого мистецтва, обов ’язкові для розпізнавання, персоналії, основні дати та події. Тестові завдання у форматі ЗНО / Земерова Т. -  Тернопіль : Підручники і посібники, 2022. – 144 с.

Левко Лук'яненко

        Левко Лук'яненко (1928-2018) — український політичний та громадський діяч, дисидент.

        Походив із селянської родини на Чернігівщині. Юрист за освітою, 1959 р. разом із колегами заснував Українську робітничо-селянську спілку (УРСС). 1961 р. членів УРСС заарештовано і звинувачено у підриві авторитету КПРС, прагненні відокремити УРСР від СРСР, наклепах на марксизм-ленінізм. Засуджений до смертної кари, яку через 72 дні замінили на 15 років позбавлення волі. Після звільнення увійшов до Української Гельсінської групи, що вела правозахисну діяльність, і був заарештований і засуджений вдруге. 1989 р. помилуваний, повернувся в Україну. 1990 р. став головою новоствореної Української республіканської партії та обраний депутатом Верховної Ради УРСР. Автор Акта проголошення незалежності України, проголошеного в день народження Лук'яненка. Балотувався на посаду Президента України. До 2013 р. вів активну політичну діяльність. Герой України.

Джерела та література:

1. Історія України. Пам'ятки архітектури та образотворчого мистецтва, обов ’язкові для розпізнавання, персоналії, основні дати та події. Тестові завдання у форматі ЗНО / Земерова Т. -  Тернопіль : Підручники і посібники, 2022. – 144 с.

Йосиф Сліпий

            Йосиф Сліпий (1892-1984) — патріарх Української греко-католицької церкви.

        Його справжнє прізвище — Коберницький-Дичковський, прізвище Сліпий узяв на честь свого діда; за переказами, одного з предків осліпили за участь у повстанні Мазепи проти Петра І.

        Народився на Тернопільщині. Освіту здобув у духовних та світських навчальних закладах Європи. Перетворив Львівську семінарію на Греко-католицьку богословську академію, був дійсним членом Наукового товариства ім. Т. Шевченка, членом-куратором Українського національного музею у Львові, заступником голови Українського католицького союзу. У листопаді 1944 р., після смерті А. Шептицького, став митрополитом УГКЦ. 1945 р. заарештований і невдовзі засуджений до восьми років ув'язнення за «ворожу діяльність проти УРСР, співпрацю з німецько-фашистськими окупантами». У 1953, 1957, 1962 рр. відбулися нові судові процеси над митрополитом. Усього провів у таборах СРСР 18 років. 1963 р. його вислали за межі СРСР завдяки захисту з боку Папи Римського Іоанна XXIII, Президента СІІІА Дж. Кеннеді та інших відомих політичних і громадських світових діячів. У Римі заснував Український католицький університет (нині працює у Львові), відновив діяльність Українського богословського наукового товариства, звів у Римі собор Св. Софії, підтримував діяльність Українського Вільного Університету в Мюнхені (Німеччина). 1975 р. офіційно прийняв титул патріарха помісної Української греко-католицької церкви. Помер у Римі, перепохований у соборі Св. Юра уЛьвові.

Джерела та література:

1. Історія України. Пам'ятки архітектури та образотворчого мистецтва, обов ’язкові для розпізнавання, персоналії, основні дати та події. Тестові завдання у форматі ЗНО / Земерова Т. -  Тернопіль : Підручники і посібники, 2022. – 144 с.

Роман Шухевич

             Роман Шухевич (1907-1950) — головнокомандувач Української повстанської армії.

        Народився у Львові в родині юриста. Закінчив Львівський політехнічний інститут. Любив спорт, був членом «Пласту» і студентом заочного курсу Музичного інституту ім. М. Лисенка у Львові за класом фортепіано 1925 р. вступив до УВО. Зі створенням ОУН став учасником багатьох акцій організації, Вважав, що український народ в умовах польської окупації зможе здобути собі свободу лише силовим шляхом. У 1934-1937 рр. перебував у концтаборі, після звільнення організував рекламний кооператив «Фама», який став легальним прикриттям для діяльності ОУН та місцем працевлаштування для багатьох оунівців. Нелегально перейшовши в 1938 р. до Карпатської України, допомагав створювати її збройні сили. Після розколу ОУН 1940 р. очолив відділ ОУН-Б на українських землях, що увійшли до Німеччини. 1941 р. став заступником командира українського батальйону «Нахтігаль». 1943 р. на III Надзвичайному великому зборі ОУН обраний Головою Бюро Проводу ОУН та головнокомандувачем УПА. Загинув 5 березня 1950 р. в бою з частинами НКВС у підпільній штаб-квартирі в с. Білогорща біля Львова. Усі його родичі пройшли через ув'язнення і заслання.

Джерела та література:

1. Історія України. Пам'ятки архітектури та образотворчого мистецтва, обов ’язкові для розпізнавання, персоналії, основні дати та події. Тестові завдання у форматі ЗНО / Земерова Т. -  Тернопіль : Підручники і посібники, 2022. – 144 с.

Августин Волошин

        Августин Волошин (1874-1945) — президент Карпатської України.

    Народився на Закарпатті в сім'ї греко-католицького священника, пішов батьківським шляхом. 21 рік очолював Ужгородську вчительську семінарію, автор 42 підручників і посібників з педагогіки, психології, логіки, редагував кілька часописів.

        1919 р. очолив Центральну Руську Народну Раду в Ужгороді, яка ухвалила рішення про приєднання Закарпаття до Чехословаччини. У жовтні 1938 р. під впливом міжнародних подій чехословацька влада дала згоду на створення автономного уряду Карпатської України, який очолив Волошин. Після падіння Карпатської України президент і частина уряду емігрували до Праги, де А. Волошин працював в Українському вільному університеті, а згодом був обраний ректором. 1 травня 1945 р. арештований радянською контррозвідкою і вивезений до СРСР. Помер у Москві в ув'язненні.

Джерела та література:

1. Історія України. Пам'ятки архітектури та образотворчого мистецтва, обов ’язкові для розпізнавання, персоналії, основні дати та події. Тестові завдання у форматі ЗНО / Земерова Т. -  Тернопіль : Підручники і посібники, 2022. – 144 с.

Степан Бендера

        Степан Бандера (1909-1959) — ідеолог українського націоналістичного руху, голова Проводу ОУН-Б.

        Народився у с. Старий Угринів у сім'ї греко-католицького священника. Навчався у львівській Політехніці, працював у «Просвіті» і «Пласті», займався спортом. 1929 р. вступив до ОУН, невдовзі став крайовим провідником. Саме під керівництвом Бандери ОУН переходить до гучних політичних терактів. За організацію вбивства міністра внутрішніх справ Польщі Б. Пєрацького (1934) засуджений до страти, яку замінили на довічне ув'язнення (вийшов на волю у вересні 1939 р.). 1940 р. група Бандери вийшла з ОУН та заснувала ОУН-Б, яка 30 червня 1941 р. проголосила відновлення Української Держави. Бандеру заарештували, українські батальйони були розформовані. У концтаборі Заксенхаузен перебував до грудня 1944 р., поки німці не звільнили його з розрахунку — щоправда, марного, — на тісне співробітництво. 1945 р. поновлено на посаді голови Проводу ОУН, Р. Шухевич став його заступником. 15 жовтня 1959 р. вбитий агентом КДБ у Мюнхені (ціаністим калієм зі спеціального пістолета).

Джерела та література:

1. Історія України. Пам'ятки архітектури та образотворчого мистецтва, обов ’язкові для розпізнавання, персоналії, основні дати та події. Тестові завдання у форматі ЗНО / Земерова Т. -  Тернопіль : Підручники і посібники, 2022. – 144 с.

Євген Коновалець

        Євген Коновалець (1891-1938) — полковник Армії УНР, керівник УВО та ОУН.

    Народився у сім'ї вчителя на Львівщині. Студентом Львівського університету вступив до УНДП. З початком Першої світової війни мобілізований до австрійської армії, влітку 1915 р. потрапив у полон. У таборі для військовополонених вів просвітницько-пропагандистську роботу серед українців. Восени 1917 р. взяв участь у формуванні Галицько-Буковинського куреня січових стрільців, а з січня 1918 р. став його командиром, брав участь у воєнних діях Директорії проти більшовиків і денікінців.

   Після поразки боротьби України за незалежність створив Українську військову організацію, на базі якої згодом виросла Організація українських націоналістів. Докладав зусиль до вирішення українського питання на рівні Ліги Націй, установлював тісні контакти з емігрантськими товариствами.

    Радянські спецслужби неодноразово намагалися «прибрати» провідника ОУН. 1938 р. черговий замах виявився вдалим. Євген Коновалець загинув у Роттердамі від вибухівки, замаскованої у коробці цукерок з українським орнаментом.

2021 – НБУ ввів в обіг монету «Євген Коновалець».

Джерела та література:

1. Історія України. Пам'ятки архітектури та образотворчого мистецтва, обов ’язкові для розпізнавання, персоналії, основні дати та події. Тестові завдання у форматі ЗНО / Земерова Т. -  Тернопіль : Підручники і посібники, 2022. – 144 с.

Дмитро Донцов

        Дмитро Донцов (1883-1973) — український публіцист, політичний діяч, засновник теорії інтегрального націоналізму.

        Народився в Мелітополі. Юрист за освітою, у 21 рік став членом УСДРП. Донцова двічі заарештовували; після звільнення виїхав до Австро-Угорщини. 1914 р. став першим головою Союзу Визволення України. 1919-1921 рр. провів у Швейцарії на посаді шефа пресового бюро при посольстві УНР, а після повернення до Львова редагував кілька журналів, переклав українською мовою «Майн кампф» Гітлера. 1926 р. написав свою програмну роботу — «Націоналізм», де виклав положення інтегрального націоналізму. Його ідеї мали великий вплив на молодь у передвоєнний час, значною мірою стали ідеологічним обґрунтуванням діяльності Організації українських націоналістів (ОУН). 1939 р. емігрував; з 1947 р. і до кінця життя мешкав у Монреалі (Канада), де викладав українську літературу в університеті.

Джерела та література:

1. Історія України. Пам'ятки архітектури та образотворчого мистецтва, обов ’язкові для розпізнавання, персоналії, основні дати та події. Тестові завдання у форматі ЗНО / Земерова Т. -  Тернопіль : Підручники і посібники, 2022. – 144 с.

Олександр Довженко

        Олександр Довженко (1894-1956) — видатний український письменник і кінорежисер.

           Народився в селянській родині на Чернігівщині. Служив у Червоній армії, на початку 1920-х працював у консульствах Варшави і Берліну. Після повернення став співзасновником ВАПЛІТЕ, працював ілюстратором і карикатуристом. Але на 33-му році життя приїхав до Одеси, де почав працювати режисером на кіностудії. Мрією Довженка було національне кіно, наближення його естетики до народного мистецтва. Кінострічка «Земля» (1930) визнана однією з десяти кращих усіх часів і народів. Проте за фільми «Звенигора» і «Земля» Довженка таврували як українського буржуазного націоналіста. У 1941 р. митець пішов на фронт добровольцем, працював у газетах, написав серію оповідань, створив хронікальні фільми «Визволення» (1941), «Битва за нашу рідну Україну» (1943) та «Перемога на Правобережжі» (1945). Кіноповість «Україна в огні» (1943) було засуджено як націоналістичну. Після війни займався здебільшого педагогічною та викладацькою роботою в Інституті кінематографії, писав сценарії і кіноповісті.

2004 – НБУ ввів в обіг монету «Олександр Довженко».

Джерела та література:

1. Історія України. Пам'ятки архітектури та образотворчого мистецтва, обов ’язкові для розпізнавання, персоналії, основні дати та події. Тестові завдання у форматі ЗНО / Земерова Т. -  Тернопіль : Підручники і посібники, 2022. – 144 с.

Нестор Махно

        Нестор Махно (1888-1934) — український повстанський отаман, один із лідерів анархістського руху в Україні.

    З кінця 1917 р. формував загони самооборони на Катеринославщині, які згодом стануть Революційною повстанською армією України. Заперечував тактику позиційної війни на захоплення та утримання територій, впровадивши маневрену війну. Центром махновського руху стало Гуляйполе неподалік сучасного Запоріжжя. Отаман виступав проти Центральної Ради, а влітку 1918 р. повів боротьбу проти гетьманату. Намагався стати «третьою силою» поряд з Директорією і більшовиками. У 1919 р. відкрито виступив проти радянської влади. Під час наступу військ П. Врангеля у вересні - жовтні 1920 р. знову пішов на зближення з більшовиками. Після розгрому білогвардійців радянське командування розпочало ліквідацію частин свого союзника. З кінця листопада 1920 р. до серпня 1921 р. вів боротьбу проти більшовицької влади. У серпні 1921 р. перейшов кордон з Румунією. У квітні 1925 р. переїхав до Парижа, де й помер.

2013 – НБУ ввів в обіг монету «Нестор Махно».

Джерела та література:

1. Історія України. Пам'ятки архітектури та образотворчого мистецтва, обов ’язкові для розпізнавання, персоналії, основні дати та події. Тестові завдання у форматі ЗНО / Земерова Т. -  Тернопіль : Підручники і посібники, 2022. – 144 с.

Симон Петлюра

        Симон Петлюра (1879-1926) — член Директорії, Головний отаман військ УНР.

        Народився в Полтаві. Студентом семінарії вступив до РУПу. За надто теплу зустріч композитора М. Лисенка Петлюру з друзями відрахували із семінарії. Під час революції 1905-1907 рр. брав активну участь у діяльності УСДРП. У роки Першої світової війни працював у Земському союзі. 1917 р. став головою Генерального військового комітету та генеральним секретарем у військових справах. Вийшов з уряду через конфлікт із В. Винниченком, який не підтримував утворення української армії. Восени 1918 р. проголосив себе «головнокомандуючим отаманом» і взяв участь в антигетьманському повстанні Директорії. На початку лютого 1919 р., коли Директорія залишила Київ, Петлюра зосередив усю владу в своїх руках. Союз із Польщею в боротьбі за українську незалежність успіху не приніс. 1924 р. з родиною оселився в Парижі, де займався публіцистичною діяльністю. Але 1926 р. отаман УНР був убитий анархістом Шварцбартом, який вважав, що саме Петлюра винний у численних єврейських погромах 1919 р.

2009 – НБУ ввів в обіг монету «Симон Петлюра».

Джерела та література:

1. Історія України. Пам'ятки архітектури та образотворчого мистецтва, обов ’язкові для розпізнавання, персоналії, основні дати та події. Тестові завдання у форматі ЗНО / Земерова Т. -  Тернопіль : Підручники і посібники, 2022. – 144 с.

Кость Левицький

        Кость Левицький (1859-1941) — український громадський і політичний діяч, голова уряду ЗУНР.

     Народився в сім'ї греко-католицького священника в Тисмениці, навчався у Львівському та Віденському університетах. Юридичну практику успішно поєднував із підприємництвом, ставши співзасновником таких кооперативів та кредитних спілок, як «Народна торгівля», «Дністер» тощо. Працював у «Просвіті», формував українську юридичну термінологію. 1899 р. обраний членом президії УНДП, а згодом її головою. 1907 р. став послом австрійського парламенту, а наступного року — Галицького сейму. З початком Першої світової війни очолив Головну українську раду, а в листопаді 1918 р. — уряд ЗУНР — Державний Секретаріат. Після падіння ЗУНР політик головував у дипломатичних місіях держави. У міжвоєнний період входив до УНДО. 1939 р., після вступу Червоної армії до Львова, 80-річного Левицького заарештували і звільнили лише за півтора роки. У червні 1941 р. очолив Раду Сеньйорів Української держави, проголошеної ОУН-Б. Похований на Янівському меморіальному цвинтарі у Львові.

2009 – НБУ ввів в обіг монету «Кость Левицький».

Джерела та література:

1. Історія України. Пам'ятки архітектури та образотворчого мистецтва, обов ’язкові для розпізнавання, персоналії, основні дати та події. Тестові завдання у форматі ЗНО / Земерова Т. -  Тернопіль : Підручники і посібники, 2022. – 144 с.

Евген Петрушевич

        Євген Петрушевич (1863-1940) — український громадсько-політичний діяч, президент і диктатор ЗУНР.

          Народився на Львівщині в сім'ї греко-католицького священника. Після закінчення Львівського університету відкрив адвокатську канцелярію, очолив «Просвіту», заснував повітову ощадну касу, захищав на селення від свавілля влади. 1899 р. вступив до УНДП, від якої неодноразово обирався до австрійського парламенту та Галицького сейму. В роки Першої світової війни очолив Українську парламентську репрезентацію, був головою галицької делегації на переговорах у Брест-Литовську 1918 р., де домігся включення до мирної угоди УНР та Четверного союзу пункту про автономію Галичини. Із проголошенням ЗУНР став її президентом.

        У червні 1919 р. УНРада надала Петрушевичу диктаторські повноваження. Після втрати надії на відновлення ЗУНР емігрував. Коли у вересні 1939 р. Німеччина напала на Польщу, надіслав уряду Гітлера лист протесту. Помер у Берліні; перепохований 2002 р. у Львові на Личаківському цвинтарі.

2008 – НБУ ввів в обіг монету «Євген Петрушевич».

Джерела та література:

1. Історія України. Пам'ятки архітектури та образотворчого мистецтва, обов ’язкові для розпізнавання, персоналії, основні дати та події. Тестові завдання у форматі ЗНО / Земерова Т. -  Тернопіль : Підручники і посібники, 2022. – 144 с.

Володимир Винниченко

        Володимир Винниченко (1880-1951) — український письменник, публіцист, політичний діяч. Народився у Єлисаветграді. Студентом юридичного факультету Київського університету вступив до Української студентської громади, що була осередком РУПу. За участь у студентських заворушеннях відрахований з університету, прослужив кілька місяців в армії, утік до Львова. 1905 р. закінчив екстерном університет і став головою УСДРП. У березні 1917 р. приступив до роботи в УЦР і став автором універсалів та очолив Генеральний Секретаріат. З гетьманом П. Скоропадським не співпрацював, натомість створив опозиційний Український національний союз. З листопада 1918 р. до початку лютого 1919 р. очолював Директорію, але через загострення політичної ситуації та особистий конфлікт зі С. Петлюрою емігрував. 1920 р. листувався з керівництвом УСРР, сподіваючись на посаду заступника голови Раднаркому та наркому закордонних справ. З 1925 р. колишній політик жив у Франції, де і похований.

2005 – НБУ ввів в обіг монету «Володимир Винниченко».

Джерела та література:

1. Історія України. Пам'ятки архітектури та образотворчого мистецтва, обов ’язкові для розпізнавання, персоналії, основні дати та події. Тестові завдання у форматі ЗНО / Земерова Т. -  Тернопіль : Підручники і посібники, 2022. – 144 с.

Володимир Вернадський

        Володимир Вернадський (1863-1945) — український природознавець, перший президент Української академії наук.

     Вищу освіту здобув на фізико-математичному факультеті Петербурзького університету. Під час революції 1905-1907 рр. на знак протесту проти урядової політики залишив Московський університет, де викладав, і переїхав до Петербурга. 1917 р. працював у Тимчасовому уряді. Гетьман Скоропадський запросив Вернадського до Києва, де вчений очолив комісії з організації Академії наук і Української національної бібліотеки, а згодом був обраний першим президентом УАН. 1920 р. очолив Таврійський університет, але наступного року повернувся до Петрограда як директор Радієвого інституту. Вернадському належать роботи з мінералогії, кристалографії, радіогеології, біохімії, геохімії, а також філософські твори.

       Працюючи на благо українського народу, примножуючи його наукові здобутки, видатний учений, народившись у Росії та здобувши там освіту, не раз підкреслював, що він тілом і душею — українець, походить із старовинного козацького роду.

Джерела та література:

1. Історія України. Пам'ятки архітектури та образотворчого мистецтва, обов ’язкові для розпізнавання, персоналії, основні дати та події. Тестові завдання у форматі ЗНО / Земерова Т. -  Тернопіль : Підручники і посібники, 2022. – 144 с.

Микола Міхновський

        Микола Міхновський (1873-1924) — ідеолог державної незалежності України.

     Народився на Чернігівщині в родині священника. Ще студентом правничого факультету Київського університету став одним із фундаторів таємного «Братства тарасівців». 1900 р. на замовлення Революційної української партії написав її програму «Самостійна Україна», а 1902 р. ініціював створення Української народної партії. У березні 1917 р. першим висунув ідею створення національних збройних сил, завдяки чому в Києві було засновано Український військовий клуб ім. П. Полуботка та Військовий організаційний комітет. Імовірно, в липні 1917 р. був одним із керівників повстання полуботківців, учасники якого планували збройним шляхом взяти владу в Києві і проголосити незалежність України. Перебував в опозиції як до гетьманської влади, так і до Директорії УНР. 1924 р. був заарештований співробітниками ДПУ. Обставини смерті остаточно не з'ясовані (за одними даними, його розстріляли, за іншими — звільнили з ув'язнення і незабаром знайшли повішеним).

Джерела та література:

1. Історія України. Пам'ятки архітектури та образотворчого мистецтва, обов ’язкові для розпізнавання, персоналії, основні дати та події. Тестові завдання у форматі ЗНО / Земерова Т. -  Тернопіль : Підручники і посібники, 2022. – 144 с.

Михайло Грушевський

        Михайло Грушевський (1866-1934) — видатний український історик, публіцист, засновник Української Народної Республіки.

        У 28-річному віці став першим завідувачем кафедри історії Східної Європи Львівського університету. Шістнадцять років Грушевський очолював Наукове товариство ім. Т. Шевченка. 1914 р. його, як австро-угорського шпигуна, заслали до Симбірська. У березні 1917 р. учений повернувся до Києва, де одностайно був обраний головою Української Центральної Ради. 1919 р. емігрував до Чехословаччини, а потім до Австрії, де очолив Український соціологічний інститут; разом з Д. Антоновичем розробив проект Українського вільного університету, що працював у Празі. 1924 р. учений повернувся до Києва, де його обрали членом Української академії наук, керівником секції історії України Історичного відділу АН.

    1931 р. вченого заарештували як керівника неіснуючої контрреволюційної організації «Український національний центр», але незабаром звільнили й вислали до Москви. Помер Грушевський за нез'ясованих обставин під час нескладної операції у Кисловодську, де перебував на лікуванні.

1991 - Міністерство зв'язку СРСР випустило художньо маркірований поштовий конверт присвячений українському ученому, історикові і академікові АН СРСР і УРСР М. С. Грушевському.

1995 – Введення в обіг поштової марки "Михайло Грушевський. 1866-1934. Перший Президент України".    

1996 – НБУ ввів в обіг монету «Михайло Грушевський».

2006 – НБУ ввів в обіг монету «Михайло Грушевський».

Пам'ятник М. С. Грушевському. Листівка.

Скульптор В. Чепелик, архітектор М. Кислий. 1998 р. Київ.

Фото В. Хмари

(с) "Мистецтво", 2003

Джерела та література:

1. Історія України. Пам'ятки архітектури та образотворчого мистецтва, обов ’язкові для розпізнавання, персоналії, основні дати та події. Тестові завдання у форматі ЗНО / Земерова Т. -  Тернопіль : Підручники і посібники, 2022. – 144 с.