Кость Левицький

        Кость Левицький (1859-1941) — український громадський і політичний діяч, голова уряду ЗУНР.

     Народився в сім'ї греко-католицького священника в Тисмениці, навчався у Львівському та Віденському університетах. Юридичну практику успішно поєднував із підприємництвом, ставши співзасновником таких кооперативів та кредитних спілок, як «Народна торгівля», «Дністер» тощо. Працював у «Просвіті», формував українську юридичну термінологію. 1899 р. обраний членом президії УНДП, а згодом її головою. 1907 р. став послом австрійського парламенту, а наступного року — Галицького сейму. З початком Першої світової війни очолив Головну українську раду, а в листопаді 1918 р. — уряд ЗУНР — Державний Секретаріат. Після падіння ЗУНР політик головував у дипломатичних місіях держави. У міжвоєнний період входив до УНДО. 1939 р., після вступу Червоної армії до Львова, 80-річного Левицького заарештували і звільнили лише за півтора роки. У червні 1941 р. очолив Раду Сеньйорів Української держави, проголошеної ОУН-Б. Похований на Янівському меморіальному цвинтарі у Львові.

2009 – НБУ ввів в обіг монету «Кость Левицький».

Джерела та література:

1. Історія України. Пам'ятки архітектури та образотворчого мистецтва, обов ’язкові для розпізнавання, персоналії, основні дати та події. Тестові завдання у форматі ЗНО / Земерова Т. -  Тернопіль : Підручники і посібники, 2022. – 144 с.

Евген Петрушевич

        Євген Петрушевич (1863-1940) — український громадсько-політичний діяч, президент і диктатор ЗУНР.

          Народився на Львівщині в сім'ї греко-католицького священника. Після закінчення Львівського університету відкрив адвокатську канцелярію, очолив «Просвіту», заснував повітову ощадну касу, захищав на селення від свавілля влади. 1899 р. вступив до УНДП, від якої неодноразово обирався до австрійського парламенту та Галицького сейму. В роки Першої світової війни очолив Українську парламентську репрезентацію, був головою галицької делегації на переговорах у Брест-Литовську 1918 р., де домігся включення до мирної угоди УНР та Четверного союзу пункту про автономію Галичини. Із проголошенням ЗУНР став її президентом.

        У червні 1919 р. УНРада надала Петрушевичу диктаторські повноваження. Після втрати надії на відновлення ЗУНР емігрував. Коли у вересні 1939 р. Німеччина напала на Польщу, надіслав уряду Гітлера лист протесту. Помер у Берліні; перепохований 2002 р. у Львові на Личаківському цвинтарі.

2008 – НБУ ввів в обіг монету «Євген Петрушевич».

Джерела та література:

1. Історія України. Пам'ятки архітектури та образотворчого мистецтва, обов ’язкові для розпізнавання, персоналії, основні дати та події. Тестові завдання у форматі ЗНО / Земерова Т. -  Тернопіль : Підручники і посібники, 2022. – 144 с.

Володимир Винниченко

        Володимир Винниченко (1880-1951) — український письменник, публіцист, політичний діяч. Народився у Єлисаветграді. Студентом юридичного факультету Київського університету вступив до Української студентської громади, що була осередком РУПу. За участь у студентських заворушеннях відрахований з університету, прослужив кілька місяців в армії, утік до Львова. 1905 р. закінчив екстерном університет і став головою УСДРП. У березні 1917 р. приступив до роботи в УЦР і став автором універсалів та очолив Генеральний Секретаріат. З гетьманом П. Скоропадським не співпрацював, натомість створив опозиційний Український національний союз. З листопада 1918 р. до початку лютого 1919 р. очолював Директорію, але через загострення політичної ситуації та особистий конфлікт зі С. Петлюрою емігрував. 1920 р. листувався з керівництвом УСРР, сподіваючись на посаду заступника голови Раднаркому та наркому закордонних справ. З 1925 р. колишній політик жив у Франції, де і похований.

2005 – НБУ ввів в обіг монету «Володимир Винниченко».

Джерела та література:

1. Історія України. Пам'ятки архітектури та образотворчого мистецтва, обов ’язкові для розпізнавання, персоналії, основні дати та події. Тестові завдання у форматі ЗНО / Земерова Т. -  Тернопіль : Підручники і посібники, 2022. – 144 с.

Володимир Вернадський

        Володимир Вернадський (1863-1945) — український природознавець, перший президент Української академії наук.

     Вищу освіту здобув на фізико-математичному факультеті Петербурзького університету. Під час революції 1905-1907 рр. на знак протесту проти урядової політики залишив Московський університет, де викладав, і переїхав до Петербурга. 1917 р. працював у Тимчасовому уряді. Гетьман Скоропадський запросив Вернадського до Києва, де вчений очолив комісії з організації Академії наук і Української національної бібліотеки, а згодом був обраний першим президентом УАН. 1920 р. очолив Таврійський університет, але наступного року повернувся до Петрограда як директор Радієвого інституту. Вернадському належать роботи з мінералогії, кристалографії, радіогеології, біохімії, геохімії, а також філософські твори.

       Працюючи на благо українського народу, примножуючи його наукові здобутки, видатний учений, народившись у Росії та здобувши там освіту, не раз підкреслював, що він тілом і душею — українець, походить із старовинного козацького роду.

Джерела та література:

1. Історія України. Пам'ятки архітектури та образотворчого мистецтва, обов ’язкові для розпізнавання, персоналії, основні дати та події. Тестові завдання у форматі ЗНО / Земерова Т. -  Тернопіль : Підручники і посібники, 2022. – 144 с.

Микола Міхновський

        Микола Міхновський (1873-1924) — ідеолог державної незалежності України.

     Народився на Чернігівщині в родині священника. Ще студентом правничого факультету Київського університету став одним із фундаторів таємного «Братства тарасівців». 1900 р. на замовлення Революційної української партії написав її програму «Самостійна Україна», а 1902 р. ініціював створення Української народної партії. У березні 1917 р. першим висунув ідею створення національних збройних сил, завдяки чому в Києві було засновано Український військовий клуб ім. П. Полуботка та Військовий організаційний комітет. Імовірно, в липні 1917 р. був одним із керівників повстання полуботківців, учасники якого планували збройним шляхом взяти владу в Києві і проголосити незалежність України. Перебував в опозиції як до гетьманської влади, так і до Директорії УНР. 1924 р. був заарештований співробітниками ДПУ. Обставини смерті остаточно не з'ясовані (за одними даними, його розстріляли, за іншими — звільнили з ув'язнення і незабаром знайшли повішеним).

Джерела та література:

1. Історія України. Пам'ятки архітектури та образотворчого мистецтва, обов ’язкові для розпізнавання, персоналії, основні дати та події. Тестові завдання у форматі ЗНО / Земерова Т. -  Тернопіль : Підручники і посібники, 2022. – 144 с.

Михайло Грушевський

        Михайло Грушевський (1866-1934) — видатний український історик, публіцист, засновник Української Народної Республіки.

        У 28-річному віці став першим завідувачем кафедри історії Східної Європи Львівського університету. Шістнадцять років Грушевський очолював Наукове товариство ім. Т. Шевченка. 1914 р. його, як австро-угорського шпигуна, заслали до Симбірська. У березні 1917 р. учений повернувся до Києва, де одностайно був обраний головою Української Центральної Ради. 1919 р. емігрував до Чехословаччини, а потім до Австрії, де очолив Український соціологічний інститут; разом з Д. Антоновичем розробив проект Українського вільного університету, що працював у Празі. 1924 р. учений повернувся до Києва, де його обрали членом Української академії наук, керівником секції історії України Історичного відділу АН.

    1931 р. вченого заарештували як керівника неіснуючої контрреволюційної організації «Український національний центр», але незабаром звільнили й вислали до Москви. Помер Грушевський за нез'ясованих обставин під час нескладної операції у Кисловодську, де перебував на лікуванні.

1991 - Міністерство зв'язку СРСР випустило художньо маркірований поштовий конверт присвячений українському ученому, історикові і академікові АН СРСР і УРСР М. С. Грушевському.

1995 – Введення в обіг поштової марки "Михайло Грушевський. 1866-1934. Перший Президент України".    

1996 – НБУ ввів в обіг монету «Михайло Грушевський».

2006 – НБУ ввів в обіг монету «Михайло Грушевський».

Пам'ятник М. С. Грушевському. Листівка.

Скульптор В. Чепелик, архітектор М. Кислий. 1998 р. Київ.

Фото В. Хмари

(с) "Мистецтво", 2003

Джерела та література:

1. Історія України. Пам'ятки архітектури та образотворчого мистецтва, обов ’язкові для розпізнавання, персоналії, основні дати та події. Тестові завдання у форматі ЗНО / Земерова Т. -  Тернопіль : Підручники і посібники, 2022. – 144 с.

Соломія Крушельницька

        Соломія Крушельницька (1872-1952) — оперна співачка і педагог, «Вагнерівська примадонна».

    Походила з родини греко-католицького священника з Тернопільщини. Вперше вийшла на сцену з хором товариства «Руська бесіда», а оперний дебют відбувся в міському театрі Львова. Навчалася у Львівській консерваторії та в італійських викладачів оперного співу.

    Вона виконала арії в 60 операх на найкращих сценах світу Італії, Іспанії, Франції, Португалії, Росії, Польщі, Австрії, Єгипту, Аргентини, Чилі, зокрема в операх «Аїда» і «Трубадур» Д. Верді, «Фауст» Ш. Гуно, «Євгеній Онєгін» П. Чайковського та ін. Її платівки записані в Нью-Йорку, Мілані та Варшаві. Саме Крушельницька порятувала оперу «Мадам Баттерфляй» Дж. Пуччіні, яка зазнала фіаско на прем'єрі з іншою виконавицею головної партії. Друга прем'єра оновленої опери була тріумфальною: публіка сімнадцять разів викликала співаків і композитора на сцену.

    Першою пропагувала українські народні пісні в камерних концертах, до яких перейшла після завершення оперної кар'єри.

    1939 р., після смерті чоловіка, приїхала до Львова відвідати родину — і залишилася назавжди через анексію Західної України СРСР. Похована на Личаківському цвинтарі у Львові.

1997 – НБУ ввів в обіг монету «Соломія Крушельницька»

Джерела та література:

1. Історія України. Пам'ятки архітектури та образотворчого мистецтва, обов ’язкові для розпізнавання, персоналії, основні дати та події. Тестові завдання у форматі ЗНО / Земерова Т. -  Тернопіль : Підручники і посібники, 2022. – 144 с.